Серед інфекційних перинатальних чинників особливе місце займає парвовірусна В-19 інфекція, яка вражає близько 1,6% вагітних. Щорічна частота виявлених первинно інфікованих вагітних впродовж останніх п’яти років склала близько 0,9–2,8%. 45–65% – виявляється серед жінок репродуктивного віку. Повторення епідемічних періодів спостерігається кожні 3–4 роки. Ускладнення діагностики парвовірусної інфекції та відтермінування раннього виявлення ознак інфікування плода, що призводить до розвитку важких та незворотних ускладнень, пов’язане із частим безсимптомним перебігом захворювання. Парвовірусна В-19 інфекція – це порівняно “нова” та маловідома нозологія, проте, останніми роками з’являється багато повідомлень про її негативний вплив на плід. Наслідками даної патології можуть бути неімунна водянка плода, передчасні пологи, синдром затримки росту плода, формування плацентарної дисфункції, внутрішньоутробна загибель плода. Гостра симптомна парвовірусна інфекція у жінок в І–ІІ триместрах вагітності в 100% випадків призводить до негативних наслідків у плода.
МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ: вивчити діагностичні УЗ-маркери водянки плода та провести скринінг на парвовірус В-19.
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ. У роботі представлено обстеження на TORСH – інфекції, у тому числі серологічна діагностика парвовірусу В-19 у 27 вагітних жінок із виявленою неімунною водянкою плода в термінах гестації від 18 до 40 тижнів. Середній вік обстежених складав 24,6±0,95 років. Для верифікації інфекційного збудника використовували методи імуноферментного аналізу та ДНК – полімеразної ланцюгової реакції. Обстеження проводились на базах обласного та міського клінічних перинатальних центрів міста Івано – Франківська.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ. У 25 вагітних серологічно підтверджено парвовірусне інфікування. Спостерігались явища мікст – інфекції: e 4-х випадках з уреаплазмою; у 5- ти випадках з герпесвірусною інфекцією І–ІІ типу; у 8 – із гарднерельозом та кандидозом. При вивченні ультразвукових критеріїв неімунної водянки плода у обстежуваних жінок виявлено. У 25 (92,5%) із підтвердженою парвовірусною інфекцією: генералізований набряк підшкірної клітковини, подвійний контур голівки плода і тулуба – 6 (24%), гідроперикард та гідроторакс, вентрикуломегалія – 9 (36,0%), асцит та гідроторакс – 7 (28,0%), поєднання набряку підшкірної клітковини із гідроперикардом, гідротораксом – 3 (12,0%). У двох випадках неімунної водянки (7,4%) без підтвердження парвовірусної інфекції виявлено множинні вади розвитку лицевого черепа, гіпоплазія грудної клітки, набряк головного мозку, асцит. Пологорозрішення проводилось через природні пологові шляхи у 21 (77,7%) жінки, 6 (22,2%) пацієнток народили шляхом кесаревого розтину. Інфікування вагітних парвавірусом В-19 має велику значущість в акушерській практиці, оскільки має вплив як на перинатальну захворюваність, так і на смертність. Впродовж дослідження були встановлені такі перинатальні наслідки: народжено 25 (92,5%) живих дітей. З них 10 (40,%) померли у ранньому неонатальному періоді ( 4 - доношеними, 6 - недоношеними), 4 (16,0%) дитини – у пізньому неонатальному періоді, 2 (7,4%) випадки – мертвонародження. 11 дітей переведено до ОДКЛ для подальшого лікування та спостереження.
ВИСНОВКИ. Дане дослідження підтверджує, що причиною розвитку неімунної водянки плода є внутрішньоутробне інфікування, зокрема (92,5%) парвовірусної етіології. Виявлення таких ультразвукових маркерів внутрішньоутробного інфікування як маловоддя, вентрикуломегалія, гіпоплазія грудної клітки, мікрогастрія – повинні націлювати на пощук парвовірусної інфекції. При діагностованій неімунній водянці плода в терміні до 32 тижнів гестації показане скеровування вагітної для госпіталізації в центри надання перинатальної допомоги.