АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ РЕЗИСТЕНТНОСТІ ДО АНТИМІКОТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ У ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ ПРИ РВВК

Вульвовагінальний кандидоз (ВВК) – це грибкове ураження вульви та слизової оболонки піхви, переважно жінок репродуктивного віку. За літера- турними даними відомо, що за життя, у 75% жінок діагностували ВВК. Незважаючи на те, що лікування зазвичай дає позитивний результат, у половини пацієнток спостерігали рецидив вульвовагінального кандидозу. Згідно загальноприйнятих міжнародних стандартів, рецидивуючий вульво- вагінальний кандидоз (РВВК) встановлюється, якщо епізод захворювання діагностують 4 та більше разів на рік.
Найчастішим збудником РВВК є Candida albicans, але частота визначення представників Candida nоn-albicans (C. krusei, C. glabrata, C. tropicalis, C. par- apsilosis) в останні роки має тенденцію до зростання.
Найбільш частими симптомами ВВК є свербіж, почервоніння, біль в ділянці слизових оболонок вульви та піхви, поява надмірних виділень, часто специфічного характеру з білуватими включеннями. Часті рецидиви щоразу більше завдають жінці психологічних страждань, що може мати свої наслідки на стосунках з партнером та у соціальному житті.
З огляду на те, що протигрибкові засоби є безрецептурними препатами, велика кількість жінок застосовують їх без призначення лікаря, не завжди дотримуючись належного дозування та тривалості лікування. Необхідно відмітити, що профілактичне застосування у певних антибактеріальних терапевтичних схемах поширених антимікотичних препаратів сприяє зростанню резистентності.
На теперішній час активно порушується питання резистентності збудників до антимікотичних засобів. Поруч з лікарями-практиками, науковці роблять висновки про втрату ефективності поширених препаратів при рецидивуючих формах кандидозу. У раніше опублікованих наукових даних, однією з причин РВВК називають стійкість Candida spp. До найчастіше застосовуваних антимікотичних засобів. За даними багатьох дослідженнь представники Candida nоn-albicans при РВВК, частіше виявляються резистентними. Звертають увагу на втрату чутливості Candida spp. найчастіше до Флуконазолу, Ітраконазолу, Клотримазолу.
В клінічній практиці часто діагноз встановлюється на основі скарг пацієнта, огляду, без проведення комплексного обстеження. Золотим стандартом діагностики ВВК, досі вважається мікроскопія урогенітальних виділень. Мікроскопічний метод дозволяє визначити спори та псевдоміцелій грибів, що у більшості випадків служить підставою для призначення лікування.
На думку більшості дослідників проведення посіву урогенітальних виділень та визначення чутливості у жінок з РВВК є вагомим етапом діагностики для кваліфікованого підходу до вибору лікування. Особливо зважаючи, що загострення при рецидивуючому перебігу кандидозу може бути причиною і надмірного розмноження іншої умовно-патогенної флори. У проведених дослідженнях чутливості Candida spp. до основних антимікотичних препаратів результати мають вагомі відмінності у різних регіонах світу та у різних представників Candida spp.. Показник резистентності до таких препаратів, як Флуконазол, Ітраконазол, Клотримазол за різними даними досліджень сягає від 20% до 70%. Зважаючи на значні розбіжності в результатах резистентності представників Candida spp., не можна дійти до результату про вибір універсального препарату для лікування рецидивів РВВК.
ВИСНОВКИ
Зростання резистентності до антимікотичних препаратів є вагомим медичною-соціальним аспектом, зокрема у веденні жінок з РВВК та потребує удосконаленого підходу до діагностики та лікування. Розширення діагностичного алгоритму у жінок з РВВК із застосуванням культурального методу обстеження з визначенням чутливості до антимікотичних препаратів дає можливість уникнути призначення недієвих засобів лікування, погіршення стану жінки як її фізичних симптомів, так і психоемоційного стану та зневіри до системи охорони здоров’я.
Не менш важливо проводити роз’яснювальну роботу з пацієнтками щодо шкоди самовільного застосування антимікотичних препаратів, що дасть можливість суттєво зменшити зростання резистентності Candida spp.