МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
У практиці університетської клініки був зареєстрований випадок, коли у пацієнтки Х, 35 років виникли скарги на ядуху, нестачу повітря та кашель, що змусило її звернутися до сімейного лікаря. На ренгентограмі ОГК визначені в обох легенях великовогнищеві тіні, після чого на КТ ОГК була підтверджена картина багатовогнищевого ураження легенів вторинного характера. З анам- незу відомо, що з 2012 року страждає на міому матки, окрім того, вона пові- домила що її мама та бабуся перенесли гістеректомію з приводу фіброміоми матки. У тому ж році була виконана консервативна міомектомія, після чого перебувала під наглядом. Прогресування захворювання почалось з 2019 року. До появи бронхолегенової симптоматики ММ себе ніяк не проявляла. Від оперативного втручання жінка відмовлялась. З метою уточнення діагнозу було проведено ряд досліджень та навіть після місяця діагностичного пошуку визначити природу ураження бронхолегенової системи остаточний діагноз виставити не вдалося. У відділення торакальної хірургії Військово- медичного клінічного центра Південного регіону була виконана правобічна відеоторакоскопія із біопсією правої легені та імуногістохімічне дослідження, яке показало що тканина біоптату відповідає веретеноподібній лейоміомі. У цей час перебіг захворювання ускладнився АМК. Пацієнтку було повторно госпіталізовано, виконано лапароскопічний вісцеролізис та ендоскопічна гістеректомія з матковими трубами. Гістологічна картина біоптату відповідала лейоміомі ендометрію. У 2021 жінка була консультована за кордоном (ту- рецька клініка), після чого був виставлений остаточний діагноз: Первинна доброякісна метастазуюча лейоміома матки. Вторинне ураження легень. Стан після правобічної відеоторакоскопії, біопсії правої легені (30.09.2020), ендоскопічної гістеректомії з матковими трубами (05.11.2020), гістологічне та імуногістохімічне дослідження – CSD. 12/2020 – стабільна рентгенологічна картина. 03/2021 – рентгенологічна прогресія хвороби в легенях, локальний рецидив хвороби у тазу, 04/2021 – подальше збільшення тазового рецидиву. Висновки: на сьогодні не існує надійних інструментів клінічного прогнозу у хворих з ММ. Усі моделі прогнозування мають в своїй основі алгоритми, які спрощують реальні процеси, які відбуваються при туморогенезі.