Проблеми, які виникають в результаті порушення плацентації на ранніх етапах розвитку плаценти в повній мірі відображаються на подальшій долі плідного яйця та перебігу даної вагітності. Наслідком порушень плацентації в першому триместрі можє стати розвиток як прееклампсії та рання її маніфестації, а також виникнення ЗРП, передчасне відшарування нормально розташованої плаценти та взагалі втрата вагітності на будь-якому етапі її розвитку. Виявлення біомаркерів плода і плаценти для виявлення прееклампсії вважається найбільш перспективним напрямком профілактики ранніх втрат вагітності.
Метою дослідження було визначення діагностичної цінності біомаркерів дисфункції плаценти на ранніх термінах гестації.
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.
Досліження виконане у 2019–2024 році на базі КМП «Пологовий будинок No5» ОМР м. Одеси. Проаналізовані перебіг та клінічні наслідки вагітностей у 118 жінок, у яких під час вагітності на різних термінах гестації встановлена дисфункція плаценти (основна група). Контрольну групу склали 78 здорових жінок, вагітності яких протікали на тлі відсутності ДП.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ.
У жінок основної групи плацентарна дисфункція з раннім початком визначалася як опосередковані плацентою ускладнення, діагностовані до 20 тижня гестації, в тому числі ЗРП, прееклампсія/еклампсія з раннім початком, прееклампсія в поєднанні з синдромом HELLP (гемоліз, підвищений рівень ферментів печінки та низький рівень тромбоцитів) та відшарування плаценти. Пізню дисфункцію плаценти визначали як прееклампсію або спричинену вагітністю гіпертензію, діагностовану після 34 тижнів вагітності. При дослідженні особливостей виникнення ДП встановлено, що у переважної більшості вагітних (68 або 57,6%) основної групи ознаки мальперфузії плаценти реєструвалися у термін до 34 тижнів. Було зарестровано 12(10,2%) випадків первинної ДП (у термін до 16 тижнів гестації). При аналізі вмісту біомаркерів ДП показано, що вміст PIGF у жінок основної групи на 20 тижні вагітності знижувався до 83±4 пг/мл, що значно менше референсних значень (≥100 пг/мл). Натомість в контрольній групі вміст PIGF склав 147±8 пг/мл (p<0,05). Вміст sFlt-1 у основній групі відповідав рівню 3395±62 пг/мл. Таким чином співвідношення sFlt-1/PIGF дорівнювало 40,8±0,4, що є прогностично несприятливим.
ВИСНОВКИ.
У переважної більшості вагітних основної групи (68 або 57,6%) ознаки мальперфузії плаценти реєструвалися у термін до 34 тижнів. У 22 (18,6%) вагітних з ДП були визначені ознаки прееклампсії, розвиток якої збільшується при співвідношенні sFlt-1/ PIGF більше 50, у зв’язку з чим ці показники можна вважати ранніми біомаркерами виникнення дисфункції плаценти.